У роки Великого терору тисячі людей ставали жертвами репресій через походження, листування з родичами за кордоном чи навіть звичайні родинні зв’язки. Одним із таких був залізничник Броніслав Волонсевич, доля якого стала черговою трагічною сторінкою історії репресованих козятинців.
Репресований за походження та родинні зв’язки
У Комунальному закладі «Музей історії міста Козятин» продовжують досліджувати долі земляків, які постраждали від політичних репресій 1920–1940-х років.
Серед них — Броніслав Богданович Волонсевич (1895–1958), справа якого збереглася в архівних матеріалах під №3975.
Майбутній залізничник народився 20 травня 1895 року в місті Голта. Здобув середню технічну освіту в Київському технікумі за спеціальністю технік-механік та працював диспетчером у Житомирському депо.
Броніслав був поляком за походженням, громадянином СРСР. У 1936 році його виключили з партії через зв’язок із братом, який проживав у Польщі.
Разом із дружиною Анастасією виховував двох доньок — Галину та Валентину. Родина мала широке коло родичів у різних містах України та за її межами. Саме ці зв’язки згодом стали підставою для звинувачень.
Допити та підозри
У матеріалах справи збереглися свідчення рідної сестри Броніслава, яка під час допиту розповідала про родичів, що після революційних подій опинилися в Польщі.
Слідчих особливо цікавили колишні військові, родичі, які виїхали за кордон, а також контакти родини з польськими громадянами. Зокрема, згадувалося, що один із родичів намагався перевезти сестру до Польщі, а інші підтримували зв’язок із польськими родичами та католицьким духовенством.
У часи Великого терору навіть такі обставини вважалися достатніми для підозри у «неблагонадійності».
Десять років таборів
16 грудня 1937 року Броніслава Волонсевича засудили до 10 років позбавлення волі. Однією з підстав для вироку стали родинні зв’язки з людьми, які проживали в Польщі.
Покарання він відбував у Воркуті. З архівних документів відомо, що там Броніслав зарекомендував себе висококваліфікованим фахівцем-залізничником і був призначений керівником ремонту котлів паровозів.
У документах підприємства «Воркутвугілля» від 25 червня 1946 року зазначалося, що строк його ув’язнення завершувався 8 жовтня 1947 року.
Реабілітація після смертоносної епохи
Лише через майже два десятиліття після арешту справедливість частково була відновлена.
25 травня 1956 року військовий трибунал Київського військового округу реабілітував Броніслава Волонсевича.
Помер він 27 грудня 1958 року у Козятині у віці 63 років. Похований на старому міському кладовищі поблизу сучасної церкви Почаївської ікони Божої Матері.
Історія, що об’єднала покоління
Через багато років нащадки родини Волонсевичів відвідали Козятин. Вони побували на могилі свого родича, відвідали костел, музей історії міста та місця, пов’язані з дитинством своїх предків.
Важливу роль у відновленні історії родини відіграли козятинці Галина Дахно та її син Дмитро Дахно, який здійснив переклад матеріалів із польської мови.
Особливий внесок у дослідження родоводу зробив Пьотр Волонсевич із Польщі. Він передав музею копію родинного генеалогічного дерева та встановив, що предки Волонсевичів ще з XVI століття мали козацьке коріння і походили від роду Волинців, причетного до перших козацьких формувань на українських землях.
Під час візиту до Козятина Пьотр Волонсевич також відвідав музей, вклонився пам’яті репресованого родича та взяв землю біля пам’ятного знака жертвам Голодомору 1932–1933 років на згадку про рідних, які загинули в ті страшні часи.
Так історія однієї родини стала частиною великої історії України — історії репресій, втрат, пам’яті та відновлення правди.