Білопілля Глуховецької громади провело в останню дорогу 23-річного захисника України Олександра Слончинського. Після двох років невідомості та болісного очікування рідні отримали підтвердження його загибелі. Молодий морський піхотинець поліг під час виконання бойового завдання на Курщині ще 17 жовтня 2024 року.
4 листопада стало днем глибокої скорботи для Білопілля та всієї громади. Траурний кортеж із тілом полеглого воїна прибув до рідного дому, де на нього чекали найдорожчі люди. Звідти земляки провели Олександра до храму, а потім — до місця вічного спочинку.
Жителі громади ставали на коліна, встеляли останній шлях захисника квітами, схиляли голови у скорботі та дякували йому за подвиг. Попрощатися з воїном прийшли рідні, друзі, однокласники, побратими, діти й дорослі.
Про день прощання у групі «Білопільський старостинський округ» написала Олена Шамро. У своєму дописі вона передала біль громади та зворушливі спогади про останню дорогу молодого захисника.
«Розірваним криком болю і туги стугонів над кладовищем пам’ятний салют. І квіти, квіти, квіти, що килимом встелили місце спочинку Воїна», — написала авторка.
Життя, обране заради служіння Україні
Олександр Слончинський народився у селі Білопілля. Він походив із родини, для якої військова служба була справою честі. З дитинства знав, ким хоче стати, і свідомо обрав шлях захисника.
Після навчання у рідній школі здобув фах у Бердичівському коледжі промисловості, економіки та права. У квітні 2021 року розпочав військову службу у Збройних силах України.
Спочатку служив у Миколаєві, згодом — у військовій частині А3519 в Одесі. Із травня 2024 року проходив службу у військовій частині А2802 — 36-й окремій бригаді морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського.
За відданість військовій присязі, старанність і сумлінне виконання бойових завдань матрос Олександр Слончинський був відзначений грамотою 36-ї окремої бригади морської піхоти.
У вересні 2024 року його призначили командиром десантно-штурмового відділення — командиром машини. Разом із побратимами Олександр брав участь у бойових діях на території Курської області.
Два роки невідомості та найстрашніше підтвердження
Під час виконання бойового завдання та проведення штурмових дій у районі населеного пункту Зелений Шлях Курської області 17 жовтня 2024 року Олександр Слончинський загинув.
Після цього родина отримала сповіщення про те, що військовослужбовець зник безвісти. Рідні жили надією та молитвами, чекали на звістку й вірили в його повернення. Лише після проведення ДНК-експертизи загибель захисника вдалося підтвердити.
Для родини це стало ще одним непоправним ударом. Навесні 2024 року після важкої хвороби пішла з життя мама Олександра — Віра. Тепер у родині полеглого воїна залишилися батько Олександр та старша сестра Галина.
Повернення захисника додому на щиті стало спільним горем для всіх, хто знав його та чекав на повернення.
Олександру Слончинському було лише 23 роки. Він віддав своє життя за свободу й незалежність України, за майбутнє, у якому його земляки зможуть жити під мирним небом.
Вічна пам’ять і слава Герою України! Щирі співчуття рідним, близьким і побратимам полеглого захисника.