У селі Березна Хмільницької громади сталася історія, в якій є і біль, і вдячність, і неймовірна людяність.
Журналістам «Хмільник онлайн» вдалось побувати на цій щемливій зустрічі.
Односельчани свого часу зібрали 30 тисяч гривень на протезування для військового ветерана Олександра Гуменного. Проте протез захисник отримав безкоштовно. Тож родина вирішила не залишати зібрані кошти собі, а передати їх тим, кому вони сьогодні потрібні на фронті.
Олександру Гуменному із Березни 37 років. До війни він жив звичайним життям, а потім став на захист України. Службу проходив у 59-й бригаді, був солдатом, стрільцем. Під час виконання бойового завдання отримав важке поранення і втратив ногу. Додому повернувся живим, але з травмою, яка назавжди змінила його життя. Нині Олександр має статус особи з інвалідністю внаслідок війни I групи. І сьогодні, коли родина могла використати зібрані для нього кошти на власні потреби, вони вирішили передати їх далі — тим, хто досі залишається там, на війні.
Мати Олександра, Галина Михайлівна, згадує, як односельчани підтримали їхню родину у найважчий момент. Каже, гроші на протез запропонували зібрати самі.
«Все було просто… Підійшла до мене Катя Побережна і спиталася: може, тобі треба якоїсь допомоги? А я кажу: Катя, я не знаю, може, буде треба протез. Вона каже: ми зберемо. Ми кожному намагаємося допомогти і вам зберемо», — розповідає мама військового.
Односельчанки Катерина Побережна та Тетяна Березовська організували збір, до якого долучилися односельці. У результаті родині передали 30 тисяч гривень на протез для Олександра.
Та згодом стало відомо, що необхідний протез захисник може отримати безкоштовно. І тоді родина разом вирішила: ці гроші мають піти далі — на допомогу українським військовим.
«Моєму сину дали протез цей безкоштовно. І я хочу повернути ці 30 тисяч від Саші особисто і щиро подякувати цим хлопцям, що вони захищають нас на війні, стримуючи ворога. І я знаю, що вони дуже потребують допомоги нашої і коштів», — говорить мама.
Жінка передала кошти голові БО «Благодійний фонд імені Сергія Плотиці» Івану Плотиці, який разом зі своєю командою постійно займається зборами на потреби українських захисників.
«Хай будуть їм на допомогу, на що їм треба витратіть, ви краще знаєте де вони необхідні і кому. І хай наші воїни приходять живі, щоб рідні не плакали. Живі і здорові», — сказала вона, передаючи гроші.
Мати Захисника-ветерана зі сльозами на очах розповідала про сина, який повернувся з війни без ноги. Для матері це біль, який важко передати словами. Але водночас вона говорить про головне — її син живий.
Іван Плотиця, приймаючи кошти, подякував родині за цей вчинок і розповів, що сьогодні такі пожертви особливо важливі.
«Збирати донати дуже важко. Все важче і важче. І на сьогоднішній день ваш такий донат у 30 тисяч нам дуже-дуже потрібний», — сказав він.
Нині кошти планують спрямувати на збір на дрон Mavic 3T для українського військового Романа Явного із Тернопільщини. За словами Івана Плотиці, захисник чекає на цей дрон уже близько трьох місяців.
Тож гроші, які колись односельчани зібрали для одного військового, тепер допоможуть іншому захиснику.
Іван Плотиця розповів Галині Михайлівні, що знав, що Олександр повернувся з війни з важким пораненням. Та водночас зізнався його мамі, що найголовніше — син повернувся живим.
«Мамо, дякуйте Богу, що живий. Він має дякувати Богу за можливість жити, тому що я сьогодні віддав би все на світі, аби мій син прийшов так, як ваш син прийшов. Але, на великий жаль, сталося у мене не так», — сказав Іван Плотиця.
Його син загинув на війні. Саме тому слова про те, що Олександр повернувся додому живим, навіть попри важке поранення, для нього мають особливу вагу.
Іван Плотиця побажав Олександру довгих і щасливих років життя, міцного здоров’я та мирного неба над Україною.
А його мамі — сил пережити те, що довелося пройти її синові і всіляко підтримувати його.
Мешканці села Березна показали, що в найважчі моменти не забувають одне про одного. Усі вони — велика родина, яка свого часу простягнула руку допомоги військовому та його родині.
І, мабуть, найважливіше, що прозвучало цього дня — це слова мами Олександра, — її побажання нашим військовим:
«Хай приходять живі, щоб рідні не плакали. Живі і здорові».
Ольга Франчук