У Козятині відбулася зустріч із родинами Захисників і Захисниць, які вважаються безвісти зниклими. До розмови долучилися директор Ветеранського простору Козятинської громади Олена Венжик та фахівець із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб Олена Соколецька.
Головною метою зустрічі було почути родини, дізнатися про їхні найактуальніші потреби та разом обговорити питання, які для них сьогодні є найбільш болючими.
Для близьких безвісти зниклих життя щодня проходить між надією та невідомістю. Кожен дзвінок, повідомлення чи новина можуть стати тією звісткою, на яку чекають найбільше. Водночас саме родини, які переживають подібне очікування, часто знаходять особливу підтримку одна в одній.
Під час зустрічі говорили про найгостріші питання, з якими стикаються родини, та можливі шляхи їхнього вирішення. Окреме місце у розмові посіло питання облаштування у Козятинській громаді Алеї Надії — простору, присвяченого Захисникам і Захисницям, які зникли безвісти або перебувають у полоні.
Раніше родини вже долучалися до обговорення майбутньої локації Алеї. Наприкінці вересня у Козятинській міській раді представили чотири можливі місця для її облаштування. Після повторного голосування 23 родини підтримали варіант біля танка за умови облаштування поруч зупинки громадського транспорту. Вісім родин висловилися за локацію біля Ощадбанку.
За попереднім задумом, на Алеї Надії планують встановити дерево надії з дзвіночками, а по обидва боки розмістити портрети безвісти зниклих та полонених. Також передбачені два флагштоки — як символи надії та очікування повернення Захисників додому.
Сьогоднішня зустріч стала ще однією можливістю для родин бути почутими та обговорити не лише нагальні соціальні питання, а й те, яким має бути простір пам’яті, очікування та надії у Козятинській громаді.
«Коли ми говоримо про такі зустрічі, важко підібрати слова. Тут панує мова серця, взаємоповаги та непохитної надії», — зазначили у Ветеранському просторі.
Там також подякували кожній родині за мужність, відвертість і довіру.
Для родин безвісти зниклих така підтримка важлива не лише як допомога у вирішенні конкретних питань. Це передусім можливість знати, що їхнє очікування бачать, їхній біль чують, а надія на повернення близьких залишається спільною для всієї громади.