Життя Тетяни Могилевської з Херсона, яка знайшла новий дім у селі Глинськ Калинівської громади, схоже на захопливий та водночас щемливий роман. У її долі немає випадковостей. Кожен крутий поворот супроводжується дивовижними знаками, а за кожним важким випробуванням стоїть неймовірна сила духу.
Спеціально для Хмільник.онлайн Тетяна Могилевська поділилася своєю непростою життєвою історією.
Іспит довжиною в життя
Тетяна народилася під час того, як її мама складала державний іспит. Цей символічний старт визначив увесь подальший шлях жінки. Життя неодноразово перевіряло її на міцність, підкидаючи важкі екзамени. Проте, Тетяна засвоїла головний урок: здаватися не можна. Кожне випробування вона складає з гідністю, отримуючи від долі лише найвищі бали за стійкість і віру в краще.
Доленосна зустріч Тетяни з чоловіком Юрієм відбулася, коли їй виповнилося двадцять один. Доля тонко сплела їхні коріння ще до знайомства, адже згодом відкрилася дивовижна таємниця: мама Юрія походила з того ж села, що й дідусь Тетяни. Двоє людей із глибоким спільним корінням зустрілися у великому світі, щоб більше ніколи не розлучатися.
Їхні почуття не спалахнули миттєво, а проростали поступово. Два місяці щирої дружби стали міцним фундаментом для великого кохання. Сьогодні Юрій для Тетяни — це її ковток свіжого повітря, мудрий порадник і надійне крило. Магія чисел продовжує супроводжувати цю родину. Орієнтиром їхнього щастя стала дата 29 серпня. Саме цього дня вони познайомилися, і саме цього дня, рівно через п’ять років, у них народився первісток.
Мирне гніздечко, яке зруйнувала війна
До повномасштабного вторгнення родина жила у Херсоні. Вони мали великий, затишний будинок, де мешкали разом із батьками та братами Тетяни. Тільки-но закінчили омріяний ремонт, повністю облаштували оселю, розрахувалися за кредит на меблі та купили всю необхідну техніку — як у двері постукала війна.
Про можливу небезпеку говорили ще за місяць. За кілька днів до початку Тетяні зателефонувала тітка й поділилася чутками про ймовірні бойові дії. Вона порадила стривоженій жінці про всяк випадок зробити запаси свічок, круп та найнеобхідніших речей. Вже наступного дня після цієї розмови все почалося.
Того ранку Тетяна заснула лише на світанку, адже всю ніч доглядала хворих дітей. Коли чоловік почав її будити, вона крізь сон не могла зрозуміти його слів. Остаточно жінку прокинутися змусив страшний поштовх — сильною вибуховою хвилею її скинуло з ліжка. Оскільки будинок родини розташовувався всього за кілька кілометрів від Антонівського моста, вони миттєво опинилися в самому епіцентрі подій. Родина пережила страшні обстріли та жахи окупації, які залишили глибокий слід у душі — страх від тих подій живе в серці й досі.
Як тільки з’явилася перша можливість, Тетяна з чоловіком вирішили рятувати дітей. Виїжджали важко — у тісній машині тулилися вісім людей. Похресник Юрія допоміг знайти житло на Вінниччині, у селі Глинськ. Тетяна ще нічого не знала про цей край, але коли вони приїхали, вона миттєво відчула серцем: це саме те місце, де вони мають жити.
Громада зустріла переселенців неймовірно тепло. Місцеві жителі гарно прийняли родину, підтримали морально та допомогли облаштуватися на новому місці. Зараз Могилевські винаймають маленький будиночок, який встигли щиро полюбити та мають велике бажання викупити його у майбутньому.
Рідні голоси крізь гуркіт фронту
Сьогодні найрідніші чоловіки Тетяни тримають небо над Україною. Чоловік Юрій та один із її братів пішли на захист Батьківщини. Ще один брат через стан здоров’я залишився в Херсоні разом з батьками.
Серце жінки щомиті болить за коханого чоловіка. Проте Юрій робить усе можливе, щоб заспокоїти дружину: немає жодного дня, щоб він не вийшов на зв’язок. Навіть під час складних військових навчань за кордоном чи у найважчих бойових умовах він завжди знаходить бодай хвилину, аби зателефонувати і сказати кілька найважливіших слів.
Через терни до одужання
Вже під мирним небом Глинська родину спіткали нові важкі випробування. Тетяна — носій папіломавірусу, тому у Вінницькій обласній лікарні їй довелося робити дві операції з видалення папілом, які знаходилися всередині грудей. Потім була сильна кровотеча від якої порятували хірурги Калинівської лікарні. Молода жінка була за крок до смерті.
Але найбільшим ударом став стан здоров’я дітей. Батькам довелося вести запеклу боротьбу за життя сина Даніїла, якого також терміново оперували. Одночасно з цим у Києві на операційному столі опинилася донька Софія. Після видалення пухлини дівчинка втратила здатність пересуватися і заново, крок за кроком, вчилася ходити.
Ще одним ударом стала смерть матері Юрія, яку поховали уже в Глинську.
Цей важкий період став для родини справжнім викликом, але вони вистояли завдяки єдності та любові.
— Тепер ми пов’язанні з Глинськом, тут похована мама Юри і хочемо залишитися й ми, — ділиться планами Тетяна.
Творчість, що рятує душу
Саме мистецтво допомогло Тетяні пережити всі життєві шторми. Своє перше рукоділля вона опанувала ще в дитинстві. Поштовхом до самовдосконалення стала гостра критика шкільної вчительки праці. Ті слова образили дівчинку, але водночас загартували її характер. Вона вирішила довести всім, що її руки здатні на дива. Тетяна захопилася в’язанням, вишиванням та ляльками-мотанками. Від бабусі перейняла рідкісне ремесло — навчилася виготовляти цілющі нитки з собачої вовни та в’язати з них теплі шкарпетки.
Нове велике захоплення — бісероплетіння — Тетяна опанувала самотужки у найважчі хвилини, прямо в стінах онкоклініки. Кожна намистина відволікала від лікарняних буднів. Згодом доля звела її з чудовими однодумцями, які стали близькими подругами та колегами.
— Мої дівчата по рукоділлю стали ще однією творчою родиною. Тепер вже маю й своїх учнів, — розповідає майстриня. — Намагаюся допомагати всім, чим можу, кожному, хто потребує. Бо сама знаю, що це таке, коли лишаєшся сам на сам з бідою. Коли починала не знала, навіть, де можна купити бісер чи інший матеріал.
Тепер Тетяна створює не просто ґердани, а цілі витончені комплекти: від силянок та ґерданів до браслетів та кульчиків. Її талант відзначений багатьма дипломами на виставках.
Особливим спогадом для майстрині залишається обласний фестиваль у Бережанах, який проходив у її день народження. Тоді коханий чоловік Юрій прямо з фронту зумів передати їй на свято зворушливий подарунок — іграшкового ведмедя, який став символом його постійної присутності поруч.
Спільна мрія родини
Сьогодні творчість Тетяни об’єднує всю родину, навіть попри величезну відстань. Її батьки досі залишаються під обстрілами у рідному Херсоні. Щоб відволікти їх від суворих реалій війни, Тетяна залучила їх до справи. Батько власноруч виготовляє для неї станки різних розмірів та підставки для виробів, а мама шиє гарні подарункові торбинки та подушечки для презентацій.
Зараз Тетяна живе великою мрією — виготовити з бісеру масштабну карту України. Батько з Херсона вже змайстрував і передав для цього величезний станок. Майстриня обдумує техніку виконання майбутнього шедевра. Ця карта стане символом віри родини у Перемогу, у відновлення миру та у те, що всі українські родини обов’язково знову об’єднаються під одним мирним небом у своїх затишних домівках.
