Ще зовсім недавно кожна поїздка волонтерів на схід супроводжувалася не лише сотнями кілометрів дороги та відповідальною місією, а й тривогою: чи витримає автомобіль цього разу?
Старий транспорт, яким волонтери їздили до українських захисників, уже давно потребував підмоги. Після практично кожної поїздки, а на передову волонтери вирушають щотижня, автомобіль доводилося ремонтувати. На це знову шукали кошти, вкладали гроші й сили, а головне — щоразу переживали, чи вдасться безпечно доїхати до місця призначення і повернутися назад.
Тому потреба у новому волонтерському бусі була не просто бажанням — вона стала необхідністю. І сьогодні ця необхідність перетворилася на реальність.
Завдяки спільним зусиллям небайдужих людей Благодійний фонд імені Сергія Плотиці передав бус волонтеру Роману Федоришину, яким він вирушатиме до наших воїнів на передову.
Кошти на автомобіль збирали не лише жителі Хмільника. До доброї справи долучилися люди з Хмільницької, Війтівецької та Уланівської громад, різних міст і сіл України та навіть з-за кордону.
Кожен донат, кожна гривня і кожна підтримка стали частиною великої спільної справи. Саме так, крок за кроком, гривня за гривнею, вдалося придбати транспорт, який сьогодні вже готовий виконувати свою важливу місію.
Перед передачею автомобіль освятили в храмі отця Івана Пукаса. Після молитви та благословення бус вирушив у дорогу — туди, де на нього найбільше чекають.
На капоті та бокових дверях автомобіля розмістили магнітні наліпки з написом «Благодійний фонд імені Сергія Плотиці».
Голова Благодійного фонду Іван Плотиця щиро подякував усім, хто долучився до збору коштів.
— Дорогі друзі, сьогодні ми нарешті освятили і передали волонтеру Роману Федоришину бус, яким він має їздити до наших воїнів на фронт. Надіюся, що цей бус виконає всі поставлені перед ним завдання. Я щиро дякую всім, хто долучився до збору коштів на цей автомобіль, — сказав Іван Плотиця.
Окремі слова вдячності він висловив своєму давньому другові та однокурснику Василю Анатолійовичу Оленюку, який одним із перших підтримав збір і передав на придбання буса пристойний донат.
Сергій Плотиця служив у 214 окремому спеціальному батальйоні OPFOR. Його побратими загинули у війні, але їхні дружини, переживши власну страшну втрату, не залишилися осторонь і підтримали збір на автомобіль, який допомагатиме українським військовим.
— Особливо хотілося б відзначити молодих дівчат, молодих вдів побратимів мого Сергія. Їхні чоловіки загинули в нерівному бою, але вони також долучилися до збору коштів на цей автобус, — зазначив Іван Плотиця.
Подякував голова фонду і співзасновницям Благодійного фонду імені Сергія Плотиці — Ользі Франчук та Тетяні Трохимчук, які долучилися до збору коштів і доклали чимало зусиль, аби необхідний транспорт вдалося придбати.
Окремо слова вдячності прозвучали на адресу Олександра Кубряка та Людмили Дозорець, що займалися юридичними питаннями оформлення автомобіля на благодійний фонд.
Особливу подяку Іван Плотиця висловив отцю Івану Пукасу, який освятив транспорт перед його дорогою на фронт.
— Отче, я щиро вірю, що Ваші молитви та Ваше благословення будуть оберегом для хлопців, що кермуватимуть цим автобусом дорогами війни, — сказав він.
Сьогодні цей бус уже працює на Перемогу. За ним — сотні людей, адже хтось переказав велику суму, хтось — кілька десятків чи сотень гривень. Хтось допомагав організовувати збір, оформлювати документи, шукати транспорт. Але всі вони стали частиною однієї справи.
Тепер цей автомобіль щотижня долатиме сотні кілометрів українськими дорогами, щоб доставляти необхідну допомогу туди, де її чекають наші захисники. І хочеться вірити, що він буде служити довго, надійно й допоможе виконати ще не одну важливу місію.
Наприкінці Іван Плотиця сказав слова, за якими стоїть особиста трагедія батька, що втратив на війні сина, але не втратив головного — віри.
— Слава Україні! Ворог вбив мого сина, але ворог не здатний вбити мою віру у Перемогу.
І, мабуть, саме в цьому суть усієї цієї історії. Ворог забирає життя, руйнує домівки, намагається зламати людей болем і втратами. Але поки люди об’єднуються, збирають кошти, допомагають військовим, сідають за кермо і їдуть туди, де найважче, — нас неможливо зламати.
Бус уже вирушив у дорогу. А разом із ним — віра, підтримка й вдячність усіх тих, хто долучився до цієї великої справи.
Слава Україні!