Ексклюзивно для «Хмільник онлайн»
Два прапори, великий рюкзак за плечима, абсолютно стерті трекінгові палиці, втомлені ноги… і щира усмішка людини, яка попри біль продовжує йти вперед.
Саме таким сьогодні ми зустріли неподалік Хмільника 61-річного волонтера з Латвії Айгарса Стоніса. Попереду в нього були ще десятки кілометрів дороги, а позаду — сотні вже пройдених. Але, здається, ні спека, ні втома, ні проблеми зі здоров’ям не здатні змусити його звернути з обраного шляху.
Зустріти Айгарса приїхали його давній друг із села Соколова що на Хмільниччині Сергій Дручинський, відомий волонтер із Війтівців Іван Плотиця та журналістка «Хмільник онлайн» Ольга Франчук. Було багато щирих обіймів, здивувань, захвату, розмов, жартів і вдячності. Але вже за кілька хвилин стало зрозуміло: за усмішкою цього чоловіка ховається історія, яка пробирає до мурашок.
Айгарс приїжджає до України від самого початку повномасштабної війни. Разом із друзями він переганяв автомобілі для військових, допомагав лікарням, школам, дитячим садкам, привозив гуманітарну допомогу туди, де вона була найбільш потрібна. За цей час він неодноразово побував на передовій, спілкувався з українськими захисниками і чув історії, які вже ніколи не зможе забути.
Саме там народилася його нинішня місія.
— Я не раз чув, як військові мучаться від зубного болю. Один із хлопців сказав мені слова, які назавжди залишилися в пам’яті: “Краще відріжте мені ногу, але зробіть так, щоб перестали боліти зуби”. А були й такі, хто просто на позиціях виривав собі зуби плоскогубцями, бо іншого виходу не було.
Після почутого Айгарс вирішив, що повинен допомогти. Так з’явилася мета — зібрати 50 тисяч євро на мобільний стоматологічний кабінет, який працюватиме для українських військових.
Спочатку він думав їхати свій довгий шлях до Вінниці велосипедом, але швидко зрозумів, що така подорож не приверне достатньо уваги. Тоді народилося інше рішення — пройти цей шлях пішки.
Для більшості людей це вже було б непростим викликом. Але для Айгарса він став справжнім випробуванням. Чоловікові 61 рік, він має інвалідність, а його спина після буквально тримається на металевих конструкціях. Попри це він узяв важкий рюкзак і вирушив у дорогу.
У Латвії та Польщі більшість ночей проводив просто неба — у лісі, під дощем і холодом. У цього чоловіка навіть палатки немає, адже це лише додатковий вантаж. Згодом почали відмовляти ноги. У Ковелі його на чотири дні госпіталізували до лікарні, де медики допомогли відновитися. Після цього він знову повернувся на свій маршрут.
Коли рідні дізналися про його задум, відмовляти не стали.
— Вони знають мене. Якщо я вже щось вирішив, то мене не переконати. Лише попросили берегти себе через здоров’я. А я відповів: “Якщо я помру — то хоча б знатиму, за що”.
Ці слова важко чути без хвилювання. Та не менше вражає й те, як дружньо його зустрічають українці, які трапляються на шляху волонтера. Адже за словами Айгарса, майже кожного дня зовсім незнайомі люди запрошують його переночувати, годують, допомагають, передають кошти на збір. Хтось жертвує гривні, хтось — долари чи євро.
Особливо тепло він згадує ніч у Меджибізькому замку, де йому запропонували залишитися на ночівлю.
— Я навіть не міг уявити, що колись ночуватиму у справжньому замку, — усміхається чоловік.
До Хмільника він звернув невипадково. Тут, у селі Соколова, живе його давній друг Сергій Дручинський, якого Айгарс давно обіцяв відвідати. Але перед гостиною він зайшов на Алею Слави у Хмільнику, мовчки схилив голову перед портретами полеглих Героїв і лише після цього вирушив до друзів.
Під час зустрічі увагу всіх привернули його трекінгові палиці. Вони були настільки зношені багатокілометровою дорогою, що ними вже майже неможливо було користуватися. Побачивши це, Іван Плотиця від імені свого благодійного фонду передав Айгарсу 2 тисячі гривень, щоб той зміг придбати нові палиці та безпечніше продовжити свій шлях.
Попереду в латвійця ще Вінниця, де завершиться його піша подорож. Але на цьому місія не закінчується.
Волонтер обіцяє відкрито показати кожен етап збору: скільки вдалося зібрати, коли буде придбано мобільний стоматологічний кабінет і як він почне допомагати українським військовим.
Дивлячись на цього чоловіка, який попри поважний вік, біль і втому продовжує крок за кроком наближатися до своєї мети, розумієш одну просту річ: великі справи не завжди роблять люди з великими можливостями. Часто їх роблять люди з великим серцем.
І особисто я дуже сподіваюсь, ба більше — я переконана, що Айгарс Стоніс обов’язково збере свої 50 тисяч євро. Бо ці кошти потрібні українським військовим, щоб замість нестерпного болю вони мали можливість лікуватися навіть поблизу передової. Це та допомога, яка рятує іхнє здоров’я, а отже — життя.