До Дня міста Козятин місцевий музей історії оприлюднив розповідь про людину, яку вважають його засновником — Маріана Васютинського.
Саме завдяки його зусиллям, як свідчать історичні джерела, у другій половині ХІХ століття невелике село отримало статус містечка, а згодом стало одним із найвідоміших залізничних центрів України.
Як повідомили у Музеї історії міста Козятин, єдиним наразі відомим джерелом, яке висвітлює цю сторінку історії, є «Географічний словник Королівства Польського та інших слов’янських країв» (том 4, 1883 рік). На сторінці 543 зазначено, що Козятин (давня назва — Гуйва) був затверджений як містечко 7 липня 1874 року стараннями Маріана Васютинського. Також у словнику вказано, що село перейшло у його власність 1 червня 1856 року, коли він придбав його у Юзефа Рожнятовського. Відомості про це були внесені до актів Київської цивільної палати.
Найбільше інформації про Маріана Васютинського, зазначають у музеї, зібрав козятинський історик і краєзнавець Микола Купчик у книзі «Стежками Тимка Падури».
Повне ім’я землевласника — Маріан-Іосиф-Каясантій, син Йосипа Васютинського. Він народився у січні 1820 року в селі Кутищі Вінницького повіту Подільської губернії, а помер 25 травня 1894 року. Похований, ймовірно, на старому католицькому кладовищі у Козятині. Його прізвище було виявлене на поховальній плиті, а згодом викарбуване на пам’ятній стелі біля костелу Матері Божої Доброї Ради.
Походив Маріан Васютинський із давнього шляхетського подільського роду. За переказами, його предки — брати Мирон і Єлисей Васюти — були козаками, які захищали Чорний шлях від татарських набігів. За військову службу вони отримали шляхетський титул, герб Радван і земельні володіння.
Батько Маріана — Йосип Васютинський — орендував село Малі Кутищі, а у 1842 році родина була внесена до родовідної книги дворян Подільської та Київської губерній.
Маріан навчався у Варшаві, після чого займався сільським господарством — спочатку в орендованому маєтку графів Ржевуських, а згодом у власному Козятині. Саме за його господарювання почалося будівництво залізничної станції Козятин, яка поступово перетворилася на потужний транспортний вузол і стала основою розвитку майбутнього міста.
Серед місцевого дворянства Васютинський користувався великим авторитетом. Його неодноразово обирали депутатом Київського дворянського зібрання, делегатом Київського комітету селянства, членом ради Київського рільничого товариства та маршалком Бердичівського повіту.
Сучасники характеризували його як освічену, працьовиту, скромну й вимогливу до себе людину, яка активно допомагала нужденним. Він писав історичні нариси про населені пункти Гурівці, Махаринці Волоські, Малу Клітинку, Острожани, Головчинці, Росоховатовець, Васютинці, що були опубліковані у згаданому «Географічному словнику Королівства Польського».
Окреме місце у його житті займала дружба з поетом і композитором Томашем (Тимком) Падурою. Саме у маєтку Маріана Васютинського поет провів останні роки життя й знайшов свій вічний спочинок у 1871 році. Коштом землевласника були видані твори Падури після смерті, виготовлено мармуровий барельєф роботи скульптора Віктора Бродцького та організовано поховання у Махнівці. Також Маріан Васютинський став автором книги «Правдивий життєпис Томаша Падури», що вийшла у Познані у 1875 році, завдяки чому його вважають першим біографом поета.
Історики також припускають, що Васютинський листувався з Михайлом Грушевським. Майбутній історик часто бував у своїх дідуся й бабусі в Сестринівці та, ймовірно, відвідував Козятин.
Як меценат Маріан Васютинський сприяв будівництву школи, млина, цегельні, винокурні, підтримував розвиток залізниці та містечка.
Власної сім’ї він не мав. Опікувався дітьми померлого брата, а спадкоємцями зробив брата та його дітей, серед яких був Антон Людвигович Лехно-Васютинський.
За спогадами небоги засновника містечка Ф. Вольської, Маріан Васютинський мав позашлюбного сина від графині Потоцької, якому оплатив навчання за кордоном. Також згадувалося про його симпатію до пані Янковської, однак взаємності ці почуття не знайшли.
Сьогодні ім’я Маріана Васютинського увічнене у назві однієї з вулиць села Козятин.
У музеї подякували історику, досліднику та краєзнавцю Миколі Купчику, а також Євгену Сорочинському із села Гурівці за надані матеріали, які допомагають зберігати історичну пам’ять про засновника міста.
Архівні фото Козятина з фондів Музею історії міста:
